lsvkiev (lsvkiev) wrote in ua_downshift,
lsvkiev
lsvkiev
ua_downshift

Чому українське картоплярство безжальне і безглузде


Сподіваюся всі вже закінчили займатися традиційним українським видом спорту – копанням картоплі? Раз так, то час вже поговорити про “другий хліб” не як масове хобі, а як про бізнес. Науці невідомо, чому люди так люблять їсти картоплю, але це доконаний факт: люди винайшли тисячі рецептів страв з картоплі та з картоплею, а 26 квітня навіть відзначають свято вареної картоплі. Вчені підрахували, що близько половини виробленої у світі бульби використовують в їжу, третину – на корм худобі і близько 10% – у якості посадкового матеріалу.

За прогнозами науковців, упродовж найближчих 20 років населення планети щороку буде зростати десь на 100 мільйонів осіб. Тобто через якихось десять років на Землі буде проживати вісім мільярдів чоловік і всі вони потребуватимуть харчування. Але вже сьогодні маємо понад 850 мільйоів осіб, котрі регулярно недоїдають, і спроби швидко зарадити цій біді наразі успіхом не увінчалися.


А картопля поживна, не особливо вибаглива до кліматичних умов і може вирощуватися у більшості регіонів, де живуть люди – від Екваторіальної Африки до вічної мерзлоти. До того ж вона має суттєву перевагу перед традиційним у деяких регіонах рисом, оскільки вимагає менше води для вирощування. Загалом урожай картоплі дає більше енергії для раціону на одиницю витраченої на полив води, ніж будь-яка інша сільськогосподарська культура.

Картопляні реалії

Минулого року виробництво картоплі в нашій країні склало 21,7 мільйонів тонн, що на 4% більше показника 2015-го. Нинішній, 2017-й – нетиповий рік для вирощення картоплі. Цьогоріч практично на всій території України картоплю саджали запізно, бо той відсоток бульб, що був посаджений у квітні, постраждав від травневих заморозків. Картопля в господарствах Півночі та Центру постраждала від посухи – упродовж літа в цих регіонах практично не було дощів. Це могло б спричинити дефіцит картоплі на ринку і суттєво підвищити її ціну, але сприятливі для картоплі погодні умови в західних регіонах зможуть нівелювати цю нестачу.

Певне зниження врожайності в Центральних областях все-таки далося взнаки: ціни у першій половині сезону були майже у півтора рази вищими, ніж 2016-го, а в середині липня взагалі били всі рекорди. На львівському “Шуварі”, ранню картоплю пропонували в середньому по 4-5 грн/кг, а на київському “Столичному” її продавали по 3-7 грн/кг. Що ж ви хочете – рання картопля, котру вирощували під плівкою, постраждала від весняних заморозків, а у відкритому ґрунті її визрівання затрималось через холоднечу у травні-червні.

Гуртова ціна картоплі нині коливається у межах 3,2-3,6 грн/кг, в супермаркетах продають в середньому по 6 грн/кг, а на базарі за кілограм бульби правлять 8-10 гривень. У кінці вересня-жовтні, коли на ринок хлине масовий потік бульби, ціна буде стабільною і навіть може трохи “просісти”. До того ж у наших західних сусідів – поляків прогнозують виробництво картоплі на рівні 9,3 мільйонів тонн, так що зростанню ціни на головний овоч країни завадить ще й дешева картопля на західному кордоні.

За статистикою, Україна входить до чільної десятки найбільших виробників картоплі світу (посідаємо 4-те місце за обсягами вирощування), але ми ніколи не входили до переліку провідних “картопляних” експортерів. На жаль, поки що для нас закритий ринок Євросоюзу, бо там діє директива від 2002 року, котра забороняє поставку картоплі з країн, де якість ґрунтів не відповідає фітосанітарним нормам країн ЄС, а Україна якраз входить до цього списку. Та навіть якби цієї директиви і не існувало, завоювати європейський ринок нам заважає висока собівартість нашої картоплі, котра зводить нанівець спроби конкурувати з тамтешніми фермерами. Втім, нам ніхто не заважає експортувати картоплю до країн Азії, Близького та Далекого Сходу, де картоплю також полюбляють (одна лише Японія імпортує 500 тисяч тонн картоплі на рік), але для цього потрібно забезпечити стабільно високу якість. А то ми вирощуємо щонайменше 15 мільйонів тонн картоплі, та не можемо зібрати для експорту навіть пару тисяч тонн бульб однорідної якості.

Українське картоплярство – безжальне і безглузде

В Україні картоплю традиційно садять усі, хто має хоч якийсь клаптик землі. Саме тому 98% цього овочу в країні вирощується на присадибних ділянках і переважно найпримітивнішим способом. Тому якісної картоплі як не вистачало, так і не вистачає. Низький відсоток промислового виробництва є основною проблемою експорту через те що картопля, вирощена в господарствах населення, не відповідає вимогам та стандартам, які пред’являють потенційні покупці та переробні підприємства.

Отож кожного року картоплярі України переживають одну і ту ж парадоксальну ситуацію: на початку сезону через надмір пропозиції доводиться продавати вирощене за безцінь, а ближче до весни ціна стрімко зростає, проте запропонувати ринку нічого – більшість урожаю через низьку якість та недоліки зберігання до “справжньої” ціни просто “не доживає”. От і заходить у рітейл імпортна картопля. Діватися нікуди – українці дуже люблять картоплю і зазвичай з’їдають її 125-130 кілограмів на рік, а з огляду на масове зубожіння населення, споживання картоплі зросло до більш ніж 140 кг на особу. За масштабом споживання картоплі на душу населення Україна нині ділить з Киргизстаном друге місце у світі, поступаючись у цьому лише безумовному лідеру – Білорусі, де її з’їдають аж 180 кг.

Попри наявність розмаїття сортів як вітчизняної, так і іноземної селекції (офіційно їх зареєстровано понад сотню), садять українці абищо – часто у якості насіннєвої використовується дрібна продовольча картопля. Сортозміна практично відсутня – в кращому разі можна помінятися з сусідом на таке ж саме “сміття”. Звідки ж тоді візьметься якість? Додайте сюди практично повну відсутність сівозміни – тобто картопля роками вирощується на одних і тих же ділянках, що сприяє накопиченню в грунті збудників хвороб та шкідників. Механізація відсутня як клас, або настільки примітивна, що нагадує скоріше курйоз, ніж технологію обробітку. Ну і на довершення – зберігання насипом у слабо провітрюваному погребі де половина, вирощеного нелюдськими зусиллями урожаю, до весни просто згниє.

Не краще і з промисловим виробництвом бульби: лише деякі господарства спеціалізуються на вирощуванні саме картоплі, вкладають кошти у суперелітне насіння та дотримуються правильної технології вирощування. Відтак їх картопля і продається за справжню ціну для переробки на фрі чи чіпси. Інші ж садять гектарів п’ятдесят картоплі разом з іншими культурами, проте серйозної уваги їй не приділяють – бо заробітку з неї майже ніякого, а минулого року вирощування картоплі взагалі було збитковим.

Негативна рентабельність виробництва цієї культури склала 3,2% (порівняно з “плюс” 24,2% роком раніше). А звідки їй взятися, якщо урожайність картоплі в Україні навіть у фермерів у кращі роки не перевищує 25-27 т/га, тоді як поріг прибутковості – 30 т/га. Правда у господарствах населення урожайність взагалі 12 т/га, але там про рентабельність взагалі не йдеться. Між тим, середньоєвропейська врожайність – майже 50 т/га, а доходить і до 70 т/га.

Навіщо Україна виділяє під картоплю 1,3-1,5 млн га, вирощує на них аж 22 мільйони тонн (по 490 кг на душу) якщо для забезпечення внутрішнього ринку нам необхідно всього 7 мільйонів тонн, ще близько 4,5 мільйонів тонн – для забезпечення посівного матеріалу. А куди дівається решта – 10 мільйонів тонн? Частина з них, на жаль, віддається на корм худобі або банально псується під час зберігання – це нехай 3, навіть 4 мільйони тонн, але ж не 10 мільйонів!

Давно час йти шляхом інших пострадянських країн і скорочувати безглузде виробництво. Приміром Польща ще 40 років тому, вирощувала близько 50 мільйонів тонн картоплі. Вже до 2000 року валовий збір в цій країни скоротився більш ніж в 2 рази – до 24 мільйонів тонн, а сьогодні врожай картоплі в Польщі становить десь 8-9 мільйонів тонн і цього достатньо для того, щоб виробники в цій країні мали сталу рентабельність, повністю забезпечували внутрішній ринок і успішно експортували.

Втім, фахівці мають певні сумніви стосовно даних Держстату з виробництва картоплі в Україні – адже вирощене у селянських обійстях практично не піддається обліку і оцінюється “на око”. За оцінками Української Асоціації виробників картоплі, річний обсяг виробництва картоплі в Україні не перевищує 15 мільйонів тонн, проте розподіл споживання цього обсягу все одно є дуже неефективним. Фактично, щороку ми згодовуємо худобі або втрачаємо в процесі збирання та зберігання майже третину врожаю картоплі. Такий обсяг еквівалентний половині врожаю в сусідній Польщі! При цьому, ми майже не переробляємо картоплю, бо переробка стане вигідною лише при врожайності 50-55 тонн/га (зараз маємо 25-27 т/га). Правда, за середньоєвропейської урожайності нам потрібно було б виділяти під картоплю лише 240 тисяч гектарів, а звільнений мільйон гектарів вигідніше засадити тими ж ягідниками чи садами.

Завадити ціновим коливанням міг би збільшений попит на картоплю, вирощену промисловим способом. Та стале підвищення попиту на якісну картоплю можливе лише за умов підвищення платоспроможності населення. Інакше професійні виробники і далі змушені будуть конкурувати в ціні з “диким” ринком неякісної, проте дешевої картоплі з селянського обійстя. Але ємність внутрішнього ринку все одно не безмежна, до того ж в Україні через “цивілізований” ринок проходить лише 13% картоплі, бо українці споживають її переважно не з магазину, а з підсобного господарства, відтак сподіватися доводиться лише на зростання експорту і переробки.

Та річний обсяг переробки картоплі в Україні, навіть за найоптимістичнішими оцінками, становить 300-400 тисяч тонн – це десь 2% від загального виробництва (в Голландії у сирому вигляді продається лише 5,3% товарної картоплі, 65,7% переробляється на картопляні продукти і ще 29% – на крохмаль). Виходить у нас згниває чи йде на корм свиням в 10 разів більше картоплі, ніж ми переробляємо. При цьому ми щороку імпортуємо близько 10 тисяч тонн замороженої картоплі фрі з Польщі, де її вирощують вдвічі менше, ніж в Україні.

Піонери переробки

Тим часом, повноцінна переробка картоплі здатна забезпечити дохід з гектара, еквівалентний €2 тисячі. Проте сучасна переробка – це не лише традиційний крохмаль. Хоча і крохмаль теж непогано – ціна на світовому ринку $550/тонна, а потреба – 1,75 мільйонів тонн на рік, з них 20-25 тисяч тонн – для потреб вітчизняної харчової промисловості. Крохмаль з картоплі виробляли і за радянських часів, проте застаріле обладнання (котре не оновлювалося півстоліття) та відсутність економічної доцільності виробництва, породили сумний жарт, що крохмальне виробництво просто є способом утилізації некондиційної картоплі.

Наразі спільна боротьба ДФС та митниці з контрабандою та “сірим” ринком крохмалю, суттєво підвищили його ціну, що створило передумови для прибутковості виробництва, а значить і сформували підвищену ціну на крохмальні сорти картоплі. За останнє десятиліття крохмаль подорожчав вчетверо, а відповідні сорти картоплі – у п’ятнадцять разів.

Але ж з картоплі можна виробляти і протеїн – причому найвищого ґатунку, котрий годиться не лише для відгодівлі тварин, але й для спортивного харчування. Ціна картопляного протеїну складає $1500/тонна. А ще картопля містить органічні волокна, котрі на ринку вартують також $1500/тонна. Харчопром купує їх залюбки, адже 1% волокон та 4% води замінюють 5% м’яса у фарші, а також є основною складовою дієт для схуднення. Ну і наостанок – з картоплі можна робити органічне добриво, котре містить 15-18 кг/тонна азоту, 45-48 кг/тонна калію, 3-4 кг/тонна фосфору, 5-7 кг/тонна сірки та 2-4 кг/тонна магнію. Коштує таке добриво $55/тонна.

А раз є переробка, то є стабільний попит і відповідна ціна на крохмальні сорти картоплі. Вже нині переробники закуповують картоплю з вмістом крохмалю 10-13% за 1-1,3 грн/кг; з вмістом крохмалю 13-15% – за 1,6-1,8 грн/кг; 15-18% – за 1,9-2,3 грн/кг. Ну а якщо ви виростили картоплю зі вмістом крохмалю 18-25%, можете розраховувати на 2,7-3,7 грн/кг.

Наразі на Чернігівщині за сприяння грантової програми ЄБРР закінчується спорудження сучасного заводу з глибокої переробки картоплі. Поки що мова йтиме про виробництво крохмалю, проте вже 2019-го стане до ладу лінія з виробництва картопляного протеїну та органічного добрива, а 2020-го – харчових волокон.

Печена картопля

Зміна клімату в Україні стала доконаним фактом – і нинішнє літо тому найкраще підтвердження: посуха, аномально високі температури майже на всій території колись найбільш “картопляних” областей. Такі погодні умови призводять до плазмолізу (відшарування цитоплазми від оболонки) і циторризу (зневоднення) клітин картоплі – простіше кажучи, картопля в грунті просто печеться. Що робити, адже на погоду вплинути ми не в змозі? За словами директора Інституту картоплярства НААН Анатолія Бондарчука, науковці інституту не лише працюють над виведенням сортів картоплі, котрі зможуть протистояти викликам природи, але й досягли в цьому певних успіхів.

Загалом робота ведеться на двох напрямках: по-перше – виведення надранніх сортів, котрі могли б створити високий потенціал врожайності за досить короткий період часу (ще до піку спеки і посухи) і на тій волозі, котра накопичилася у грунті за осінньо-зимовий період. Вже є сорти, котрі на 35-й день після сходів дають урожайність у 25 т/га, а в кінці вегетації – 40-50 і навіть 70 т/га. Це сорти Слаута, Фотинія, Мирослава.

Другий напрямок селекційного роботи – створення сортів картоплі, котрі мають невелике листя і тим самим економлять вологу в процесі вегетації. За допомогою біохімічних лабораторій, селекції та сортовипробування у різних кліматичних зонах України, науковцями інституту створено ряд сортів, таких як Случ, Фея, Щедрик, котрі хоча і відносяться до категорії середньостиглих, в процесі вегетації абсолютно нормально переносять тривалі високі температури.

Інститут володіє великим генетичним банком – 3300 зразків, в тому числі і диких видів картоплі. Серед цих “дикоросів” і обирають зразки для подальшої роботи над посухо- та жаростійкістю. Саме на основі п’яти “диких” сортів створено сорт Щедрик.

Надранні сорти селекції Інституту картоплярства мають ще одну суттєву перевагу – у нинішніх природних умовах Півдня України вони встигають давати два і навіть три урожаї на рік. Принаймні це вже роблять у Інституті зрошувального землеробства на Херсонщині та фермерському господарстві “Чернохатов” на Миколаївщині. Це стає також конкурентною перевагою виробника – адже коли у вересні масово виходить на ринок так би мовити “стара” картопля, то “молода” картопля матиме вагомий ціновий бонус – 50%, а то і 100%.

Олесь Євтєєв, редактор інформаційно-аналітичного відділу в газеті “Агропрофі”, спеціально для “Українського інтересу”

Tags: картофель, овощи
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments